Серпень 17, 2011 
admin 
ЗАМАЛЬОВКА ДО ДНЯ ПАСІЧНИКА
Перебуваючи в селі Паланики, на самій околиці Городоччини, помітив у одному з дворів пасіку, біля якої порався чоловік у захисній сітці. Вулики стояли в саду, а навколо дзижчали бджоли. Ідилія! Хоч я і не бджоляр, але до пасічників маю симпатію. А якщо зважити, що, пройшовши півсела, не зустрів жодної душі, то оаза такого виру життя привернула мою увагу. Отож, вирішив розпитати у газди, як йдуть бджолярські справи.
Коли розговорилися, з’ясувалося що 69-річний львів’янин Петром Михайловичем Давид (на фото) частенько буває в Паланиках. Він – колишній міліціонер. Вже на пенсії, але ось вже понад 40 років продовжує справу батька, який привчив його ходити біля бджіл ще з раннього дитинства.
- Мій батько родом з Татаринова, – віддався спогадам пан Петро. – Мав у селі гарну пасіку, на якій проводив багато часу. Скільки себе пам’ятаю, завжди був поряд з татом, серед цих невтомних комах. Батько дуже любив бджіл. Багато знав про їх уклад життя. І розказував мені ті дивовижні історії з високоорганізованого бджолиного царства, в якому править королева-матка. Я заслуховувався. Часом так, що втрачав обачність. І відчував жало. Плакав, лякався, та все одно знов і знов йшов з татом, який навчав і премудрості, що робити, аби не бути покусаним. З дитинства запам’ятав, що поодинокі бджолині укуси – лише на користь здоров’ю.
Зрозуміло, що мої походи в медоносний світ не минули так просто. Я теж полюбив цих комах. Але щойно у 1967-му, коли женився на Паланики, завів свої перші вісім вуликів. І з того часу, як би доля мене не кидала, а пасіку тримаю. Віддавна навчився робити вулики, сам вирощую маток. Словом, маю велику розраду у бджолах…
- Пане Петре, а в цьому році з медом будите?
- Самі бачите. Літо було нестійке. Відповідно і меду буде менше… Липа почала цвісти скоріше, потім дощі… Та загалом має бути. Мені ж скільки треба того меду. А пасіку тримаю, продовжуючи традицію батька. Хоча і клопітна це справа, скажу я вам. І затратна. На зиму мішків 6-7 цукру треба буде, аби рої перезимували… А що бджоли віддадуть, те і матимемо.
- А ви який мед любите?
- Мед загалом дуже корисний. Щоранку, натще з’їдаю столову ложку меду й запиваю склянкою літепної води. Добре тримає тонус такий “сніданок” протягом дня. Я особисто не віддаю переваги жодному, чи-то травневому, чи-то липовому…
Знаєте, гірше те, що з кожним роком навколо Палаників все менше і менше сіють культур-медоносів. Комахам доводиться долати кілометри, аби назбирати нектару хоча б з бур’янів. Крім того, зараз кроплять горе-господарі поля отрутами різними. Торік в мене піврою загинуло, що літали на поле ріпаку. Як таке може бути?! Невже землероби не знають, що корисне, а що шкодить живим істотам і природі загалом…
- Спостерігаю за вашими рухами і бачу – у свої роки ще маєте відмінну реакцію…
- Це справа звички. Я хоч і маю імунітет, та не підставляю дарма руки під бджолині жала. Сітку одягаю на обличчя. Адже місця укусів мають властивість підпухати. А пасічнику з моїм досвідом не личить ходити з набряками.
Ви кажете про реакцію… Від бджіл вчуся. Коли щось любиш, то й живеш цим. Бджоляр повинен не лише мед любити, а й бути вправним, як бджола.
Записав Лесь МАНДРІВНИК.
Фото автора.
Категорії: 
Теги: 
