Березень 9, 2010 
admin 
Вироби з поліетилентерефталату (з пластику), зокрема пет-пляшки ввійшли у наше життя різко й надовго. На дуже довго. Здавалося б, пет-пляшка здійснила революцію, позбавивши як виробників, так і споживачів проблеми стійкості тари, її практичності. Де її тільки не використовують! Це корисна ємкість, водночас… дуже підступна. Адже вислів – немає нічого вічного – не про неї. Пластикова тара має дуже тривалий термін розпаду. Вона дешева й її надзвичайно багато. Відтак пет-пляшки сьогодні (попри санітарні норми) не лише річ багаторазового використання, а й предмет засмічення довкілля. Революційна пляшка, чи то пак матеріал, з якого вона зроблена, практично не піддається утилізації, а спалювати її небезпечно. Отож, постають одвічні питання – що робити, як вберегти природу?
Власне, над цим питанням замислилися впритул й науковці, зокрема – львівські, які поставили собі за мету використати пет-пляшку… для зменшення забруднення довкілля добривами для сільськогосподарських культур. Як це можливо?! Зрозуміло, не все так однозначно. Та дослідження тривають. Про пошук оптимального рішення погодився розповісти доцент кафедри екології і охорони навколишнього природного середовища НУ “Львівська політехніка” Олег Нагурський (на фото).
- Екологія, – зазначив науковець, – це така справа, що про неї одним словом чи під одним ракурсом не скажеш. Тому різні фахівці займаються різними питаннями, які в перспективі повинні дати відповідь: в якому середовищі житимемо.
Я займаюся питанням утилізації та переробки відпрацьованих пластикових пляшок. У побуті в останні роки вони стали незамінними, але щойно виконають своє призначення – перетворюються у відходи, бо відповідно до санітарних норм належать до ємкостей одноразового використання. Не зупинятимусь, як в нас продовжують термін їх служби, адже це порушення санітарних вимог.
- Але ж використовують?
- І на мою думку, це явище довго не триватиме. Пляшка загалом – одноразова. Отож, коли її спорожнили, вона перетворюється на сміття. І з цього моменту виникає найбільша проблема, адже пет-пляшка – виріб із надзвичайно довгим терміном розпаду, тобто матеріал, з якого зроблена, стійкий до дії ґрунтових мікроорганізмів, до ультрафіолетового випромінювання. Себто це загалом потрібний матеріал, але що з ним робити потім – наразі однозначної відповіді немає як у науковців, так і у економістів. Останні нарікають, що пляшкові відходи є об’ємними. Приміром, у 50-кілограмовий мішок ми вмістимо не більше 20 пляшок, вага яких мінімальна, а об’єм непропорційний. Це створює проблеми із транспортуванням. Треба великі кузова. Багато машин… А це у свою чергу відбивається на вартості переробки.
- Мати справу з пет-пляшкою невигідно.
- … Отож, пляшки потрапляють на смітник (і це в кращому випадку), як затратний матеріал для утилізації. А потрапивши на звалище відходів, стійка пет-пляшка довго зберігає свою форму і стає причиною швидкого перевантаження полігонів для відходів. Такий стан, з одного боку пережиток, а з іншого – неабиякий клопіт.
Тому у всьому світі пет-пляшки віддавна відділяють від інших побутових відходів, спалюють, переробляють.
- Ми не можемо діяти за аналогією розвинутих країн?
-У нас практично переробка не відбувається.. Хоча перші кроки на цьому шляху вже робляться. Зокрема і у Львові є фірма “Гал-пет”, яка займається збиранням (бо відсортування її – нудна справа). Отож, збирання налагодили за принципом збору склотари (пляшка-гроші). З різних регіонів привозять і переробляють. У результаті ж, подивіться, отримують ось такі гранули, які в подальшому можна використовувати як вторинну сировину. Та є нюанс. Після переробки ці гранули втрачають свої первинні властивості. Тобто зробити з них знову пляшку не вдасться. Звичайно їх можна додавати в певних пропорціях до суміші, з якої робиться пляшка, але небагато – 10-15 %. Отож, з решти роблять вже іншу продукцію, зокрема килимки, щіточки. Але і цей килимок через рік-другий потрапляє у відходи. І знову постає питання: що робити вже з цим непотребом? Звичайно можна знову подрібнити, але з отриманих гранул зробити вдруге той же килимок не вдасться.
- Це доведено науково?
- Так. Кратність переробки пластмас веде до погіршення їх експлуатаційних властивостей. Тобто з кожним наступним разом виходитиме виріб з нижчою споживчою відповідністю. Аж врешті – вийдемо на масу, з якої нічого вже не зробиш. І знову питання, як утилізувати?! Але пластмаса ця не випаровується, не втрачає маси. Це ж поліетилентерефталат! З 1000 тонн залишається 1000.
- Безвихідь?
- Безвихідних ситуацій не буває. Оцей напрям з переробки відходів у продукцію з довготривалим терміном використання ніби знімає проблеми, а точніше відсуває на пізніше. Адже в природі все одно немає вічних речовин…
- До слова, на Заході, кажете, застосовують ще один з виходів – спалюють.
- Це далеко не ідеальне рішення, бо при спалюванні пластмаси, особливо в побутових умовах, утворюється дуже токсична речовина – діоксин. Небезпечний для людини. Викликає різні хвороби і навіть смерть. Пригадуєте, кілька років тому на сході країни в закинутій в/ч спалювали кабельну ізоляцію, щоб здати на металобрухт серцевину. Скандал, бо місцеві мешканці почали часто скаржитися на захворювання органів дихання. Шукали причину довго – і от знайшли. Токсини дуже небезпечні. Тепер уявіть, що буде, якщо пет-пляшки спалювати в масштабах країни. Утвориться дуже багато такого газу. На Заході є такі підприємства, але мають систему очистки викидів газу в атмосферу. Та витрати енергії на очищення невиправдані.
На щастя на Львівщині таких спалювальних підприємств немає. Отож шукають інші шляхи, враховуючи загрозу пет-відходів.
- Що пропонують науковці?
- Кафедра екології й охорони навколишнього середовища НУ “Львівська політехніка” займається пошуком оптимального рішення. Одним з яких є створення оболонок для міндобрив із цих пет-відходів. Практично хочемо вбити двох зайців. Адже знаємо про шкоду нітратів, які за таких умов, як були позаторік в літку, вимиваються з ґрунту в річки, просочуються у підземні води. Доведено ж науково, що міндобрива лише на 60 % засвоюються, а решта – у відходи, вивітрюється, вимивається. Тобто з мішка половина – нераціональна. І навіть шкідлива для водотоків, адже забруднює довкілля. Отож, ми маємо дві проблеми: з одного боку важкі для утилізації пляшки, а з іншого – вимивання міндобрив. Відтак взялися поєднати ці дві проблеми й розв’язати їх раціонально. Тобто хочемо зменшити кількість пет-відходів і – втрат міндобрив.
- Як це виглядатиме?
- Ми пропонуємо покривати міндобрива захисною плівкою, зробленою з гранул, отриманих з тої ж пет-пляшки. Як таблетки – капсули. Які при потраплянні в ґрунт руйнуватимуться поступово, вивільняючи міндобрива. Наразі стовідсоткового засвоєння ще не досягли, але рівень втрат зменшується.
- Це вітчизняне ноу-хау?
- Технологія ця не є чимось абсолютно новим. Є закордонні аналоги, що випускають такі добрива-капсули, що пролонговують (продовжують дію). Але вони дорогі. Недоступні для масового сільгоспвиробництва. Знаю, в нас використовуються лише для удобрювання квітів в обмеженій кількості. На поля для гольфу, поля, з яких врожай збирають цілий рік тощо. Вони екологічні, але дорогі. Тому не мають масового поширення. Відтак наше завдання – здешевити такі добрива.
- Пластик має тривалий період розпаду. Як же ж відбуватиметься процес руйнації оболонки?
- Ми хочемо зробити оболонку, яка здатна до біодеструкції (розпаду). Є розробки. Приміром, в пластик вводять речовину, яку люблять мікроорганізми, той же крохмаль – 10—20 %. Відтак організми будуть атакувати цей пластик, добираючись до крохмалю і таким чином руйнуватимуть оболонку. Добрива в свою чергу вивільнюватимуться з них поступово – не вивітрюючись, і не вимиваючись, а пластик, начинений крохмалем, повністю споживатиметься мікроорганізмами. Виграш подвійний. Але за рік два цього не досягнеш, та перші кроки ми вже зробили. Головне, що для створення оболонки ми обрали відходи.
- Скільки тривають розробки?
- Вже четвертий рік. Та не втрачаємо надії таки досягти потрібного результату. До речі, раді будь-якій фінансовій тощо підтримці зацікавлених сторін. Дослідження – капіталоємкий процес, що триває роками, а то й десятиліттями. Та попри все – вірю, що і з пет-пляшки проросте зерно!
Розмову вів Олександр АНДРУЩИШИН.
Категорії: 
Теги: 
