Далекого 1861 року з понад 25 мільйонів громадян Італії, яка здобула незалежність, лише 600 тис. (біля 2,5%) володіли італійською мовою. Чи хочемо ми, щоб таке сталося і з українською мовою? Чи хочемо втратити безцінні мовні скарби? Ніколи. Це було підтверджено 25 лютого 2010 року у Мавковицькому навчально-виховному комплексі під час свята ”Мово моя, українська, мово моя материнська”. Підготувала його вчитель української мови та літератури Оксана Живоронко. Глядачі протягом усього дійства купались у милозвучній та багатій українській мові. Юні артисти своїми виступами провели присутніх довгим шляхом становлення державної мови. Від татаромонгольського іга, польської шляхти, російського царату й аж до нашого сьогодення.

Жодна людина не може любити свою Батьківщину без любові до рідного слова. Той, хто не побачив усіх відтінків рідного слова і не відчув його пахощів, той не осягне могутності своєї Батьківщини. Для кожного з нас мова починається з найдорожчої у світі людини – матері, з її колискової, яка вчить нас добра і любові.

Мова віршів, що пролунали зі сцени, була живою, наче чисте джерело, що витікає з-під землі і перетворюється у золотоносну ріку, яка, виблискуючи на хвилях народної пісні, переливалась у душі присутніх. Мова і пісня – рідні сестри, бо пісня – найдобріша, найвиразніша мова.

Пісні “Україна вишивана”, “Квітка-душа” (учениця 7 класу Роксолана Кертуцька та вч. І. Грициняк), ”Україночка” і “Сину, ангел мій” (О.Живоронко), “Тополя” (учні 7 класу) – найтоншим дотиком до серця, як ті запашні квіти, що наповнювали неповторним ароматом кожен куточок актового залу.

Поєднання мови та пісні у танці захоплює своєю багатогранністю та різноманітністю, безмежністю. Танець “Козачок” у виконанні танцювального колективу 4 класу “Дружба” і “Щедрий дар” у виконанні дівчат 6-8 класів показали, що такого співочого народу, який має хист і до пісні, і до танцю немає на нашій Землі.

Слово може викликати не тільки сльозу, а й посмішку. Із жартівливою вдачею нашого народу ознайомили учні 7 класу Христина Шандра, Богданка Сірко та Ігор Лободзець. Уривок з “Кайдашевої сім’ї” у їхньому виконанні заграв усіма барвами м’якого гумору та іскрометної іронії.

Якою гармонійною із роллю самої величності Мови була учениця 7 класу Мар’яна Михайляк. Зі своїми дітьми (на фото) – Іменником і Дієсловом, Прислівником і Прийменником, Сполучником і Часткою та Вигуком, вона показала важливість кожного слова. Породити віру в людину й заронити невіру, надихнути на працю і погасити вогонь душі. Адже Словом можна вбити і оживити, поранити й вилікувати, посіяти тривогу й безнадію, одухотворити, розсіяти сумнів. Пам’ятаймо про це!

Надія Пилипенко.

Рекомендуємо

• Немає схожих публікацій