Червень 12, 2011 
admin 
Погодьмось, не кожен раз, йдучи порибалити на нашу Верещицю, зустрінеш на її берегах відому в країні людину, та ще й заслуженого артиста України. Та дива трапляються. Зокрема на Зелені свята. Так, сьогодні, 12 червня, випала така оказія – порибалити з визнаним митцем жартівливого жанру естради, заслуженим артистом і – як з’ясувалося – неабияким рибалкою Левком Дурком (за паспортом Леонтієм Бебешком). Так-так – рідним братом Володимира Бебешка, знаного столичного продюсера.
З цим співаком-композитором ми були знайомі раніше, але тоді доводилося спілкуватися більше по роботі. Та ніколи не гадав, що з часом доведеться здибати пана Левка в Городку ще й на річці з вудкою, разом із його чарівною дружиною-співачкою Лідією (обоє на фото), яка ще більший фанат риболовлі… Отож, коли між нами зав’язалася розмова, то я вже не міг її зупинити, а риба тим часом, що називається – відпочивала.
- Мушу до свого сорому зізнатися, – по секрету розповів пан Леонтій, – що Ліда – більш вправний рибалка, аніж я. Але про це їй не кажіть. Хоча б тому, що я маю 36-річний стаж рибалки, а вона щойно з 1997-го. Не люблю чистити рибу, часом нуджуся, коли клює і коли не бере зовсім. Я не ловив великої риби… Зрештою, рибальство для мене ратше місце зустрічі з Музою, аніж хобі. На природі якось пишеться… Хоча добре обізнаний з азами цього ремесла ще з часів праці у львівському АТП, на якому доводилося трудитися ще у 1975 році. Тоді й почав проходити курс молодого бійця.
Відтоді, де мені не доводилося тільки рибалити! Практично у всіх регіонах нашої країни, у Німеччині й навіть – в Америці! Звичайно, у них свої порядки, сервіс, та мені чомусь не до душі заорганізовані заходи, як у німців, чи американські морські тури на будь-яку примху клієнта. Імпонує натуральне, ось таке єднання зі світом, коли почуваєш себе маленькою піщинкою, водночас дотичною до величі Природи.
- Маєте якісь свої секрети вудіння?
- Звичайно! По-перше, йдучи на риболовлю, треба зважити на погоду і все що з нею пов’язане. По-друге, мати в арсеналі декілька видів наживок…
- Бачу, маєте варену перловку, личинку м’ясної мухи (опариш), виповзки (грубий дощовий хробак)… Напевно ходили заздалегідь на базар…
- Ходив, але виповзка збирали з дружиною вчора вночі під ліхтарик власноруч у парку біля площі Кропивницького у Львові. Головне було їх зберегти до сьогодні. Ось я в цю панчоху їх натрамбував в перемішку із травою без землі. І в холодильник… А личинку м’ясної мухи звечора нагодував панірувальними сухарями. Понюхайте, як пахнуть!
Є ще манка зварена “вкруту” і ось ця магазинна суміш з ячменю. Часом беремо зі собою ще “мастирку”. Дружина – великий спеціаліст її приготування…
- Бачу, Лідія ловить на поплавцеву снасть, а ви на спінінгову…
- Традиційно я теж віддаю перевагу звичайній поплавцевій снасті, але сьогодні (з огляду на певні обставини) вирішив урізноманітнити способи вудіння. Адже дуже незатишно себе почуваю в товаристві бувалих рибачок (Лідія регулярно висмикувала карасів, стоячи поряд із подругою – авт.), яким сьогодні явно везе більше… Та я попередив їх, що ловитиму крупну рибу, а це – триваліший процес.
- Зауважив, що у вас нажива якась комбінована.
- Так, ось у цю годувальницю набиваю куплену ячмінну суміш. На повідцю три гачки. От на один надягаю двох “опаришів”, на інший – частину грубого хробака, а на третій – варену манку з картоплею. Після цього ховаю гачки у суміш. Вона, до речі, легко розбавляється гарячою водою і міцно тримається. Добра – штука! Завдяки їй вже спіймав декількох карасів і дві гарні плітки… О, знов клює!
До речі, якось з киянами рибалили у Карпатах. Я вирішив пожартувати. Ліда мені підіграла. Вона готувала албанську страву, яку ми перейменували одразу на буковинську. Отож, коли страва доварювалася, дружина попросила мене спіймати на підливу… гриби. У мене, зрозуміло, вудки були закинуті. Тому, коли під здивовані погляди гостей я пішов до них і почав імітувати уявне клювання гриба, пояснюючи, що у гірських мінералізованих водах водяться їх різновиди, присутні споглядали скоса. Та коли я таки виловив декількох грибів, вони від подиву широко розкрили очі. Ще веселіше було тоді, коли один із телевізійників, скуштувавши страву, запевняв усіх, що в житті не їв нічого подібного. А це були звичайні боровики. Згодом, я зізнався про жарт. Та чолов’яга так і поїхав у Київ, не зрозумівши натяку. А була ще історія…
Пан Левко до самого вечора розповідав різноманітні бувальщини, ділився творчими планами, зокрема із українською діаспорою Канади. Він хоч і пенсійного віку, ще повний ідей. Це – ексцентрична і дуже обдарована людина, готова видати жартівливий шедевр, що називається, не відходячи від каси. І це при тому, що колись закінчував інфіз, а першу пісню написав у 1990-му, коли він і всі “човниками” їхали в Югославію. Митець знайшов себе в іронічному спогляданні на наше буття і до тепер творить народне мистецтво разом із людьми, дії яких народжують анекдоти. Регулярно разом з дружиною виступає як на львівській сцені, так й у інших регіонах. Частий гість в районах області. Не проти виступу й на городоцькій сцені… Словом, митець в строю і з… вудкою!
З Верещиці Олександр АНДРУЩИШИН.
Фото автора.
Категорії: 
Теги: 
