Голова Городоцької райдержадміністрації Ю.Візняк (на фото) на займаній посаді перебуває трохи більше трьох місяців. За цей короткий час встиг зробити дуже багато справ, до яких у чиновників інших гілок влади не доходили руки роками. Знаючи завзятість пана Візняка,  до нього йдуть як за порадою, так і за допомогою інші керівники, не закриті двері для підприємців і звісно ж — простих людей, які в особі голови РДА віднайшли чуйну й небайдужу людину, готову допомогти реально. Власне, з огляду на ці промовисті факти за рейтингом молодий і не такий відомий керівник випередив майже усіх знаних політиків району. Це – цікавий феномен. Чи бува не причина його у майбутніх виборах? Отож, редакція “ТЕРЕНИ+” вирішила поспілкуватися з Юрієм Ярославовичем і віднайти ті пружини, які рухають амбітним господарником. Ми менше говорили з ним про роботу, а більше про особисте. Тому у доборі запитань не обмежувалися дрес-кодом.

- Пане Юрію, є такий вислів: “Чим більше знаю людей, тим більше люблю тварин”. Що скажите?

- Тварин в дома тримаю: вівчарок, кішку, – зізнається Юрій Ярославович.- Ну, а якщо серйозно, то скажу так: не уявляю іншої роботи, адже постійно спілкуюся з людьми. В значній мірі отримую від цього моральне задоволення. Ходжу двічі на тиждень до церкви, ставлю свічки за нас усіх… Узагальнюючи, можу стверджувати — про що думаєш, те і маєш. Я думаю про хороше.

- До речі, про хороше. А яким стравам віддаєте перевагу, які Ваші уподобання по життю?

- Загалом, я неперебірливий у їжі. Віддаю перевагу борщу, не відмовлюся від домашнього картопляно-гречаного пирога і від цибулі, скільки б її не було. Байдужий до спиртного. Хоча можу посмакувати склянку вишуканого вина.

До речі, не страждаю на будь-які манії. Знаєте, там – круті тачки, дорогі речі…От в мене було з десяток авт. Зараз маю джип-шевроле. На даний час він мене влаштовує… Що ще таке пригадати?.. Одягаюся завжди по-діловому. Маю 25 костюмів. Як правило, одяг вибираю собі сам. Часом дружина щось порадить.

- Принагідно. У Вашій сім’ї, хто “головний”?

- Практично завжди вдавалося приймати спільно важливі рішення. Я задоволений своєю сім’єю. Вдячний дружині, яка, до речі, на сім років молодша від мене, за підтримку й розуміння. Моя дружина працює нотаріусом. Це — розумна жінка. Гадаю, мені пощастило з нею. Разом виховуємо 17-річну доньку, яка цьогоріч поступила у Франковий вуз на факультет іноземних мов.

- Яку мову вивчатиме?

- Іспанську. Чому? Це – родинне. Річ у тім, що батьки моєї тещі повернулися в Україну з Аргентини, де вивчили добре іспанську. Тому і моя дружина вільно володіє цією мовою, і донька. Я — ні. Періодично поновлюю свої знання німецької, яку вчив ще у школі. Знаю трохи польську, литовську…

- А литовську звідки?

- Свого часу проходив строкову службу у м. Шауляй, у навчальному центрі зв’язківців… Військова служба багато мені дала, в плані самоутвердження. Я ріс у багатодітній сім’ї. Нас було п’ятеро. Я, брат і три сестри. Найстаршим з чоловіків випало бути мені. Батька не стало, коли був у п’ятому класі. Тобто рано подорослішав, але був до війська ще пацаном. Любив музику.

- Багато хто любить музику.

- Я маю на увазі, що грав на електрогітарі. В нас був свій гурт. Їздили на різноманітні конкурси. Що там приховувати, доводилося й на весіллях грати… Жити було непросто.

- А які маєте ще захоплення?

- Колись хотів бути істориком. Маю ще з ранніх літ цікавість до Першої та Другої світових воєн. Зібрав добірку мемуарів про ті часи. Маю невеличку колекцію вогнепальної зброї, муляжі тощо. Це – захоплення, якому не шкода віддати час. Натомість, вже десять років, як став мисливцем. Та ще жодного разу не доводилося бути на полюванні. Не тягне…

Люблю спорт. Вісім років граю у львівській волейбольній команді. До речі, щодня роблю фіззарядку по 10-15 хвилин.

- Звичайні вправи?

- Я це роблю віддавна. Тому в мене відпрацьована своя метода, пов’язана із вправами для шиї, хребта. Крім цього, займаюся медитацією. Дуже корисна річ у наш стресовий вік. Особливо під інструментальний релакс. Загалом, стараюся тримати себе у формі. Допомагає сконцентруватися, адже працюю над кандидатською дисертацією.

- Пане Юрію, Ви були тривалий час підприємцем. Чому пішли у політику?

- Займаючись своєю справою, я набув досвіду, трохи став на ноги. Та в якийсь період прийшло розуміння, що гроші не можуть бути самоціллю. Тобто для людини віруючої є вищі цінності, загальнолюдські пріоритети, адже бути щасливим, коли навколо бідося – не по-християнські… Тобто набутий досвід спонукав думати, що можу змінити світ на краще. Але для цього треба було змінити своє життя. Тому пішов у політику.

- Не шкодуєте?

- Наразі, ні. Адже до вирішення питань підходжу творчо, з візуалізацією процесу. Це мені вдається добре. Відтак, вже зараз знаю, як втілюватиму у життя широкомасштабні плани, зокрема і з популяризації Городоччини. Для прикладу, вже в серпні наступного року проведемо перший козацький фестиваль на “Полі козацької слави” у Дроздовичах. До цього ж часу відремонтуємо належно дорогу до місця фесту. Словом, є бажання працювати, хочеться робити потрібні справи. На моє переконання, в світі домінує принцип: робиш добро — добро й отримаєш. За цим принципом і будую свої взаємини зі світом. Чого і нам усім бажаю.

-Дякую за відвертість. Хай щастить!

Олександр АНДРУЩИШИН.

Фото з сімейного архіву Візняків: Ю.Візняк з дружиною Ольгою.

Рекомендуємо

• Немає схожих публікацій