23 форум видавців у Львові, який проходив з 15 по 18 вересня, запам’ятався лагідною погодою та приємними зустрічами. Ну, стосовно приємних… може не всі такими були. Тим не менше. Можна констатувати: цей захід з кожним наступним етапом усе цікавіший і цікавіший. Книжок усе більше і більше. І вони усе дорожчі і дорожчі. Чому мене це не дивує?

У ці дні коридорами Палацу мистецтв проходжувалися знані в країні мужі, дехто з них традиційно торгував, дехто роздавав автографи, а на загал не хотілося їм в цьому заважати. Та довелося. Отож, на Форумі вдалося поспілкуватися із цікавими учасниками як вітчизняними, так і закордонними.

Сергій Бахун, відділ розповсюдження білоруського видавництва “Гайсак” .

Для довідки: гайсаки – це білоруські скаути польського періоду. Відповідно видавництво пробілоруське й опозиційне.

Як стало відомо, починаючи з 1999 року, Сергій раз на півроку буває у Львові у громадських справах.

- Щойно з’являється можливість відвідати Львів, – зізнається співбесідник, – обов’язково нею користаюсь. А під час Форуму – обов’язково, на якому представляю опозиційне до правлячого уряду Білорусії видавництво. Загалом друкуємо різні видання. Щоправда, з часу заснування видавництво багато разів змінювало назву, та зміст залишається незмінним. Маємо періодичне видання “Архе”, яке друкуємо в Мінську. Кожен номер тематичний. А інші – друкуємо за кордоном, зокрема і в Росії. На щастя, там менш за все цікавляться змістом. Головне, плати! Друкувати в себе не можемо. Так як книжки ці не узгоджуються із політикою теперішнього уряду. Вдома нам ніхто не дасть ліцензію на їх друк.

Велику кількість видаємо перекладної літератури польських, англійських, литовських та українських авторів. Ми вибираємо їхні твори, в яких фігурує тема Білорусі. На такі твори в білорусів попит є. Ми самоокупна організація. Нелегко. Зараз у Білорусії економічна криза. Багато людей перестали читати. А чому криза?!

Криза в Україні, бо війна. А от в нас чому? Білорусія не воює, а продукти в Україні дешевші. Ми, білоруси, їздимо за продуктами до вас.

Олександр Кохан, директор київського мультимедійного видавництва “Розумники”.

Ця компанія з 2002 року займається розробкою та впровадженням електронних освітніх ресурсів у навчальний процес. Представлений проект розрахований на початкову школу з 1 по 4 клас. Де йде вивчення за інтерактивною методикою базових предметів.

- На даний час, – розповідає пан Олександр, – 30 шкіл по всій Україні користуються цим досвідом. Зокрема під час Форуму й у Львові в школі “Джерельце” відбудеться відкриття пілотного проекту. Програмне забезпечення наше. Наш колектив готує контент. Вивчення відбувається у ігровій формі. Скажу відверто, наша розробка загалом не може замінити книжки. Це як додаткова форма.

Впровадження для школи, якщо повністю з обладнанням для кожного учня, то коштує десь 300 тис. грн. на клас, а якщо взяти інтерактивну дошку, то в межах 30 тис. А от телевізори-екрани обійдуться ще дешевше. Сама база, контент, коштує 500 грн. на рік. Реально для навчального закладу. У “Джерельці”, знаю, кошти виділила міська рада, фонди, ми. У підсумку – запустили.

Галина Черепаха (справа), представник фірми “Галактичні системи навчання” (колишня громадянка Канади)

З новими технологіями у вивченні англійської мови на Форумі засвітилася й колишня канадійка. Сім років пані Галина розкручує цю програму в Україні. Вона – донька емігрантів із Слобожанщини. Проживала в Канаді. Вчитель-науковець. ЇЇ син і донька поїхали в Україну (донька у Києві, а син у Львові) і невдовзі заявили матері, що назад не повернуться. Пані Галина на батьківщині предків ніколи не була і, почувши від дітей такий вердикт, сама вирішила приїхати, аби побачити, що їх тут тримає.

- Я вчила дітей у Канаді та США від дошкілля аж до університету. Де досліджувала здатність етнічних груп до навчання, – інформує мене пані науковець.

- В Україні звернула увагу на викладдання англійської. Російська методика, британська мова. Це не те. Американська чи канадська англійська всюди зрозуміла. То ж її й треба вчити. Допоміжну програму розробляла в Боярці. Допомагали діти. Син дуже добре володіє українською та англійською. Насамкінець українські партнери підтримали.

Антін Мухарський, підприємець, київський письменник.

В інтерв’ю на телебаченні спостерігав як епатажний Мухарський розповідав багато про свої погляди, свою громадську діяльність. Виступав у якості такого собі творця своєрідного етнопростору. Пробую з’ясувати, що до чого.

- Урбаністичного простору, – уточнює пан Антін. – На даний час закладено основу, викладений підмурівок, а може і перший поверх двадцятип’ятиповерхової будови. В цьому мені ніхто не допомагає Хіба – Господь Бог. Я приватний підприємець… У нас партнерів у фінансових питаннях нема. На жаль, україноцентричні громадяни якось з обережністю ставляться до вкладення грошей в український мистецький культурний продукт. Це наша велика проблема. На відміну від українців росіяни розуміють і силу друкованого слова, і музики, і мистецьких проектів. А наші – чи книжку купити, чи підтримати мистецькі акції — не дуже охочі. Це – наша ментальна вада. Надовго…Залишається постсовковий планктон із сплячою свідомістю.

Під час відповіді до пана Мухарського підходить читачка за автографом і цікавиться: “Чи ви дійсно так ненавидите москалів, чи лише такий обрали образ?”. На запитання відповідає його помічниця: “До росіян Антін ставиться добре.” “Менш добре ніж раніше – уточнює Мухарський. – Це через імперські погляди більшості росіян.”

- Українець, – розмірковує пан Антін, – навіть в Києві – діаспора. Що змінилося з часу Майдану? Багато чого змінилося. Три покоління має змінитися. Сподіваюся, що рано чи пізно Росія розвалиться. У 20-і роки чекали, коли Радянський Союз рухне, у 30-і, у 41-у… А він пережив усіх, хто очікував його кінця. Та все ж розвалився.

Росія має міцний тил. Тому не варто сподіватися, що каюк буде легким…

Остап Дроздов, львівський журналіст, письменник.

Скандальний тележурналіст став письменником. Чи то мода, чи то таланти? Пробую зрозуміти. Здивував ще більше.

- В якийсь момент, – розмірковує новоспечений письменник, – я відчув, що мені стає тісно в моїй професії. Нагромадилося так багато, що я захотів поділитися і саме у художній формі. В цій книзі йдеться про мене самого, про генеалогію родини, про формування мене як особистості. Я відчув, що дозрів вчинити акт публічного “ексгібіціонізму”, виставивши щось потаємне, можливо сповідальне. Там є таке.

Я у якийсь момент навіть злякався, чи не забагато оголеного… чи варто оголювати нерв чи не забагато одкровень. Згодом переконав себе, що собі не належу. Я відбувся як публічна, як медіа особа. І не повинен бути таким жадібним, щоб мати щось своє. Цей роман є маніфест особистого нонконформізму.

Це не є одноразовий експеримент. Я продовжуватиму писати. Випереджаючи події, скажу, що вже закінчую другий роман. Як на мене, жорсткіший. Основний герой – країна як поняття.

Я досліджую, як країна працює в людині і як людина розкривається в країні. Як країна змінює когось, робить щасливим чи навпаки. Це – роман з підзаголовком “роман-надрив”.

Перший роман писав довго – шість-сім років. В процесі перестав писати, бо був неготовий надміру “роздягнутися”. Це мало бути особистісне і ніяк інакше. Я нонконформіст. Не збираюся комусь догоджати. Бачите, художня література допомагає “ховатися”. В доброму розумінні. І через створювані образи, вкладені слова в їхні уста вдається висловлюватися, ховаючи своє я, своє его за оповідачем. Тому почав писати. А коли “скинув” рецензенту, то видавець сказала видавати, бо це буде подією. Ось така історія.

Катерина Власюк, київський адвокат, письменниця, керуючий партнер компанії АVG.

- Книга “Розлучення: сповідь адвоката” для мене це – дебют. Я спеціалізуюся у питаннях сімейного права і провела біля 40 шлюборозлучних процесів. І сама п’ять років тому пережила непросте розлучення. Тобто отримала непростий досвід. Тому вирішила написати книгу-порадницю для жінок і чоловіків, в якій вказую на головне і неголовне, на те, що відбувається з людьми під час розлучення. Даю поради, як швидко з цього вийти, на які питання треба дати відповіді. І книга ця має стати як підтримка у моральній скруті.

Лейтмотив її: розлучення – це маленька клінічна смерть. Але після неї можна і треба жити. Хто так думає, у тих буде довге і щасливе життя. Все залежить від кожного особисто. Це – психологічна збірка порад. В книзі акцентую, що не всі чоловіки погані. Жінки це повинні знати і бути впевненими насамперед у собі, розвиватися самостійно.

Як прийшла ідея написати книгу? Я пишу вірші вже років десять. Два роки тому з’явилася мрія написати прозу. Книгу про будь-що. І от у підсумку вирішила нічого не вигадувати, а стати порадником у ситуації, яку сама пережила… Була презентація велика в Києві, в Одесі. Усе гаразд. Бачите, після розлучення – з’явилася книга.

Наталя Флорескул, піар-менеджер чернівецького видавництва “Книги-ХХІ”

Звернув увагу на це видавництво, бо зауважив на обкладинках прізвища німецьких авторів. У нас не так багато перекладів німецькомовного автора.

- Ми, – роз’яснила пані менеджер, – спеціалізуємося на випуску перекладеної літератури німецькомовних авторів. Справа в тому, що німецькі та австрійські письменники написали дуже багато прекрасних творів, незнаних досі нашому читачеві. Отож, прагнемо це виправити. Для цього працюємо з найкращими перекладачами України. Також тісно співпрацюємо з Австрійським культурним форумом, посольством Німеччини в Україні. І щороку готуємо нові видання.

Рекомендуємо

• Немає схожих публікацій