Вересень 13, 2015 
admin 
Попри тривожний час 22 Форум видавців у Львові видався насиченим. Як завжди очі розбігалися від достатку книжкової продукції. Тішило, що левова її часка рідною мовою.
Та от ціни виявилися “підйомними” не для всіх.
Комерціалізація торкнулася всього. Навіть книги легендарної української льотчиці, в’язня путінського режиму – Надії Савченко. На жаль.
Цьогорічний львівський книжковий ярмарок виявився багатим на хронології, аналітику, пов’язані із подіями останніх двох років. Тут і книжка про Майдан, і про анексію Криму і про Іловайськ, і романізовані “будні” про українських захисників Донецького аеропорту.
Автори спішили передати ще “теплу” атмосферу подій, які підірвали суспільство. Скільки суб’єктивізму в цих доробках, зараз сказати важко. Та всі вони на злобу дня.
Не бракувало цікавих зустрічей і несподіванок. Та запам’яталися спілкування із правозахисником Євгеном Захаровим і однокурсницею, чернівецькою письменницею Оксаною Драчковською.
ЄВГЕН ЗАХАРОВ, директор ГО “Харківська правозахисна група”.
У 1991 році Євген Захаров був довіреною особою В’ячеслава Чорновола у Харківській області. Тоді Чорновіл набрав на Харківщині, як і в Києві, 26 відсотків – найкращий результат на сході України.
- Не в останню чергу завдяки створеному нами громадянському комітету підтримки Чорновола, – не без гордості зазначає пан Євген. – А це було непросто зробити… Особливого тиску з боку влади з того часу не було. На мене тиснути немає сенсу. Щось траплялося в окремих випадках. Не більше. Чому? От приклад, приїздять в Україну конгресмени США, чи депутати бундестагу, чи європейської комісії., чи Ради Європи. Вони зустрічаються з мером чи губернатором іноді, а зі мною – обов’язково. В нашому офісі перебували посли всіх західних країн. Двічі включався в список ста найбільш впливових людей України. Тобто ми будемо останніми, на кого тиснутимуть у цій країні. Наше існування – показник, що Україна зберігає повагу до демократичних цінностей.
Я дистанціююсь від політики (на стільки це можливо). Бо не командний гравець. Мені важко підкорятися рішенням, з якими я не згоден. Я ніколи не був членом якоїсь партії. Головно через те, що правозахисник і політика – у вузькому сенсі – речі несумісні. Партія ставить за мету прихід до влади. Правозахисник – ні. Хоча на загал у вирішенні конфлікту інтересів у державі – наша діяльність політична, безперечно.
Як оцінюю нинішню владу? У теперішньої влади є багато помилок, багато спірного…Випирає політична доцільність. Аж пре! Ніхто не думає про засадничі принципи, яких треба дотримуватися. Доцільністю виправдовуються порушення принципів права. А такі дії неминуче призведуть до поразки. Є приклади попередників. І ця владна команда, якщо не змінить політику, теж опиниться біля розбитого корита.
Вони – щирі (наскільки можна бути щирим у політиці). Я просто вірю, що вони хочуть добра Україні. Бачу, що вони відверто цього хочуть. Вважають, що добре працюють. Вірять, що вони найкращі й знають, що саме потрібно людям в Україні. І, виходячи з цього, діють. Насправді ж, на мій погляд, вони багато в чому помиляються і не хочуть цього визнавати. Переконати ж цих людей дуже важко. Я коли зустрічаюся з владоможцями – говорю прямо, але наразі ніхто не прислухається.
ОКСАНА ДРАЧКОВСЬКА, буковинська письменниця та журналіст.
Роман “Зілля” – моя перша ідея художньої книжки. Задум її написати виник давно. Але якось життя відтермінувало реалізацію. Важко пригадати зараз, як він виник. Поштовхом для написання твору стають різні речі, навіть невинні дрібниці. Моя ідея з’явилася так само. Можливо під впливом сну, видіння, якогось епізоду, навіяного фільмом… Вона описана буквально в першому абзаці.
Цей задум на тривалий час схоронився й тихцем визрівав. І щойно у 2004 році роман “Зілля” був завершений. Скажу відверто: кілька разів відправляла його на “Коронацію слова”… Час ішов. Тим часом писала інший твір. І в 2009 році видала свою першу книжку – повість “Нянька/Ненька”…… Це, якщо стисло, – замітки заробітчанки.
І ось настала черга другої. Якщо коротко, то це роман про жінок і для жінок. Хто головна героїня? Мені важко сказати. Чи це – оповідачка, чи та, про кого йдеться. Чи та ж Ольга… В романі не конкретизується, хто ця Ольга, але здогадатися неважко. Це – письменниця Ольга Кобилянська. Але вона моя… з мого світу. Вона являється розповідачці і щось від неї хоче … Оповідачка ж намагається зрозуміти, що саме… і врешті-решт в кінці роману розуміє…
До речі, сама обкладинка є даниною письменниці. Орнамент викладений з едельвейсів. З квітки Ольги Кобилянської. Едельвейс – по-нашому – “шарітка”. Кобилянська дуже любила її, часто згадувала у своїх творах і щоденниках. Ця квітка – символ пошуку щастя.
Категорії: 
Теги: 
