ПІД ЛАПОЮ У ВЕДМЕДЯ

Сьогодні: 21.11.2024

Червень 25, 2012

admin

Кінець травня і практично дві декади червня провів у санаторії МОУ “Крим”, що в селищі Партеніт Алуштинського району. Під самою Ведмідь-Горою! Цей населений пункт знаходиться між Алуштою та Ялтою, до яких звідти півгодини їзди що в один, що в інший бік. Вражень…. Насамперед від моря. Але й неперевершений дендропарк санаторію з вишуканою рослинністю створював атмосферу іншого світу. Попервах, щоправда, підкачала погода. Загалом же 21 день злетів непомітно, та емоцій вистачить на цілий рік. Вже на зворотному шляху додому скоротив час у товаристві австралійки, яка поверталася також з Криму у Тернопіль до невістки і знала лише з десяток українських слів, а я стільки ж англійських. І про що ми тільки не говорили…. Словом, для мене вікенд удався. Отож, поділюся враженнями.

ПОТЯГ

Особливих сподівань, що поїздка залізницею відрізнятиметься різко ніж у попередні роки, не було. Та сподобалося те, що кондиціонери працювали у більшості купейних вагонів. Це – прогрес! Щоправда, виїздив зі Львова у досить прохолодну погоду, а в Крим прибув у дощову. Відтак пляшка коняку, яку віз із собою попутник-татарин, повертаючись з санаторію у Моршині, зробила комфортним перебування у двомісному СВ, яке переробили зі звичайного купе. Колись їздив у м’якому СВ з холодильником, монітором та умивальником. Отож, мав з чим порівнювати. Та квиток навіть у цей скромний СВ потягнув на понад 800 гривень. Чи не через це провідниці були уважні і ввічливі. Особливо не нарікали на курців, яким вже років зо п’ять поїздки в потягах стають справжнім випробуванням. Запізнень не було – у Сімферополь прибули вчасно.

ЧЕРЕЗ ПЕРЕВАЛ З ВІТЕРЦЕМ

Як правило, зі столиці автономії до санаторію добираюся громадським транспортом, який дешевший. Та цього разу таки піддався вмовлянням таксиста з мікроавтобуса, котрий обіцяв довезти до самих воріт оздоровниці… за 100 грн. Пацан вмів переконувати. “Бусик” був новий, розрахований на шістьох пасажирів. Нас сіло семеро. Молода львів’янка з сином Данилом зайняли своє і трохи мого місця. З юним курортником проговорили всю дорогу… Ледве не пропустили найвищу точку перевалу. Зате “покупалися” у хмарах Кримських гір. Чи відчув дискомфорт? Так, і вуха закладало, аж до самої Алушти… Водій тиснув і на спуску. Аж мама почала хвилюватися. В гірських просвітах з Данилком виглядали море. Але через хмарність його види не любували око. Час промайнув миттєво. Відпочинок зустрів мене зненацька…

ПОСЕЛЕННЯ

У приймальному відділенні оформився швидко, завдяки військовому минулому. Там таки краєм вуха почув, що вартість санаторних послуг для цивільних у півлюксі дорівнює 350-и гривням за добу. Тобто 100 – за проживання, 100 – за харчування і 150 – за невеличке лікування. Інші медичні процедури доступні для невійськових за додаткову платню. А вже у червні, липні та серпні ціна піднімається приблизно на 70-100 грн. щомісяця. А от номер-люкс вже у кінці травня коштував 480-500 грн. До слова, був у цих номерах. Знаєте, – вартує! Особливо у 7-у та 4-у корпусах. Зрештою, номери підвищеного комфорту є практично у кожному з 12 медичних відділень оздоровниці. Цікаво, що в санаторії є 1,2,3,4,5,6,7,8,9,11,12 і 13 корпуси, а от 10-го немає. Є два чи навіть три лікувальні відділення, чотири їдальні, два клуби, зокрема літній “Супутник”, бібліотека, світломузичний фонтан, музей, каплиця, спортивні майданчики, два тенісні корти, зимовий сад і сім кафе, з яких найсолідніше – “Перлина”. По “мєсному” – “Жемчужина”. Там найгарніший репертуар, зокрема й з вітчизняної україномовної естради. Словом, усе це чекає на відпочивальника і його… гроші.

Мене поселили у триповерховий 9-ий корпус, на першому поверсі з 85-літнім ветераном з Вінниці, який відмовився від “висотки”, 5-го корпусу, де прожив три дні, через його віддаленість від їдальні. Чоловіку справді було важко ходити. Таке сусідство мене трохи напрягло. Була думка переселитися. Навіть говорив про це з лікарем відділення, від якої почув, що вона не переселяє, бо різні номери в корпусі передані різним фірмам. Тобто переселення компетенція начальства, з яким і вирішується це питання. Йти до керівництва в мене не було бажання, адже саме в той час відбулася його зміна. Отож, довелося сусідствувати з вінничанином, який виявився мало докучливим. За що йому велике спасибі!

У нашому півлюксі був телевізор з п’ятьма програмами, холодильник “Норд”, радіоточка, шафа для одягу, два ліжка та крісла, стіл і балкон, на якому стояв тапчан, два плетені крісла і такий же столик. Взагалі перший поверх – це зле, але в особливих ситуаціях дає певні переваги…Постіль нам змінювали раз в тиждень. У номері був санвузол. Словом, умови – далекі від польових.

Їдальня – неподалік. Годували, а точніше загодовували (я вдома стільки не їм). Тричі за період перебування давали страви з червоною ікрою. Та в підсумку – я майже не поправився.

ЛІКУВАННЯ

На море більшість відпочивальників ходили з самого ранку. Навіть тоді, коли температура води не перевищувала 9 градусів за Цельсієм. Морський бриз – корисний. Щоправда, в помірних дозах. Я не зловживав. І вже о 8-ій плавав у 25-метровому басейні, вода в якому прогрівалася до 28 градусів. Після сніданку йшов у грязелікувальне відділення, де й проходив процедуру по 25 хвилин. Грязь сюди привозять із Саків. Вона дуже корисна для тих, хто має проблеми з опорно-руховим апаратом і не лише… До слова, перед прийманням їжі пив саківську мінеральну воду за 30-40 хв. до їди. Це, до речі, допомогло швидше пройти акліматизацію, зокрема й харчову. Потім масаж, обід і сон.

Лікарка мені пропонувала ще й ходити на озонотерапію – введення у вену речовини, що збагачує кров киснем. Я так зрозумів. Проте після розмов з тими, хто це вже робив раніше і продовжує – мені ця процедура не знадобилася. Надто довго треба чекати ефекту. Відмовився я ще від декількох процедур, що помножували навантаження, вирішивши додатково оздоровлюватися ходьбою парком серед кедрів та магнолій. Унікальне зібрання зелені робить цей засаджений куток – райським!

А коли потепліло, то випало купатися у морі. Відколи встановилася погода, вода в окремі дні прогрівалася до +25! Знов-таки морські і сонячні ванни треба приймати до 11-ї ранку і після 17.00 ввечері. Я засмагати не люблю. Але таки наблизився до шоколадки… молочної. Жарту-ю-ю! Партеніт цікавий тим, що тут морське повітря чергується із гірським, адже з півдня нависає над долиною Ведмідь-Гора.

Я в цьому санаторію не вперше. Та й досі дивує високотехнологічне медичне обладнання, яким славиться ця оздоровниця. Тому лікування тут відмінне.

НАБЕРЕЖНА

Відпочинок у Партеніті у кінці травня та на початку червня повний сюрпризів. Насамперед тому, що в цей період погода нестійка. Я на це якось не розраховував. Був тут на весну – це зрозуміло. Мав теплий одяг. Відпочивав якось у липні. Навіть парасолі не витягав. А от цього разу і парасоля знадобилася і тепліше вбрання, якого і не взяв. Раджу взяти на замітку. Бо вітер біля берегу навіть пронизував. Ті, хто на це не звертали увагу вже наступного дня шморгали носом. Особливо дітвора, якої тут як ніде багато саме в період літніх канікул. Загалом, основний контингент – мами, бабці з дітворою… і навіть одного дідуся бачив.

Після вечері традиційно курортники висувають на набережну. Цьогоріч їх вечірній променад і не лише був підіпсутий роботами на пляжах, які були зруйновані двома восьмибальними штормами після лютої зими. Від морозів постраждала і прибережна рослинність. Та дерева набережної відроджувалися на очах. Чого не скажеш про пляжі. Практично половина з них на момент мого від’їзду ще не відремонтували. А якщо зважити, що у теплі сонячні дні на берег виходить увесь Партеніт, левова частка відпочивальників з приватного сектора, то можна уявити, що робиться на “в’їдливій” гальці біля води.

До слова, відпочивальники, які заради економії коштів селилися у квартирах селища за сто гривень на добу з чоловіка, залюбки купували перепустки на пляжі санаторію. Щоправда, я зиску від цього не побачив, адже щодня треба було заплатити по 20 гривень за вхід дорослим і по десять дітям. Плюс самостійне харчування. Чи багато тут зекономиш? А що робити? Селищний пляж викликає лише глибоке-глибоке співчуття…

СЕЛИЩЕ ПІД ЛАПОЮ У ВЕДМЕДЯ

До початку 90-их Партеніт мав назву Фрунзенське, в якому було три оздоровниці: два військові санаторії і база відпочинку Верховної Ради СРСР. Перший так і називався “Фрунзенське”. Він був організований у 1961-у. А от ЦВС (Центральний військовий санаторій МО СРСР), а тепер Центр медичної реабілітації та санаторного лікування “Крим” – у 1974 році за маршала А.Гречка. База для депутатів теж відома віддавна. Тепер її власник донецький бізнесмен С.Тарута і оздоровницю перейменовано на будинок відпочинку “Айвазовське”.

Там гарно, є свій пляж. Але… вхід для бажаючих подивитись – 35 грн. Господар має намір розширюватися і вже звільнено від людських дач територію. Місцеві таким діям намагаються протистояти. Був свідком палких дискусій партенітівців на цю тему. Мітинги на відстоювання землі тут звичайне явище, як і скрізь на півострові. Загалом народ наелектризований. Підкидають дров і чутками про те, що заказник “Ведмідь-Гора” кримське керівництво подарувало сину Януковича. На пляжі говорять про розподіл між різними структурами, в тому числі приватними, й земель санаторію. Словом, все як в… (хотів сказати нашій країні, але не виходить). Усе як в теперішній Україні.

До будівництва оздоровниць Партеніт був непомітним рибальським селищем у однойменній долині, а згодом перетворився на тритисячне селище, яке збудоване для персоналу обслуги здравниць. Згадані військові санаторії зараз об’єднані в один. Попри величезні кошти, що приходять сюди разом із відпочивальниками, в селищі зовнішні переміни мало помітні. Хоча є декілька гарних закладів відпочинку, я б виділив місцеві готель, ресторани та кафе.

В селище привозять винні вироби з сусіднього профільного підприємства, є точка сонячних напоїв і відоміших брендів. Ціни ж на харчі вдвічі вищі ніж у Сімферополі. Приміром, помідори в столиці автономії можна було придбати за 10 грн. за кіло, а в Партеніті аж за 20-25! Перед від’їздом в місцевому супермаркеті, де зазвичай усе має бути дешевше, горілка подорожчала на 10 грн. і навіть срібна “Прима” – на 50 коп. Хоча в сусідніх ятках ціни на сигарети залишалися старі. Подорожчання – ознака початку сезону. В Партеніті він почався 5 червня.

ЕКСКУРСІЇ

Крим дуже цікавий. Скрізь є на що подивитись. Таксист в Сімферополі іронізував, мовляв, гроші роблять на усьому. Навіть завдяки тому, що корова кудись провалиться. От був, типу, випадок, коли один господар ввечері не дорахувався годувальниці. Пішов шукати на місце випасу, де й почув голос рідненької з-під землі. Його корова провалилася у печеру. Згодом з’ясувалося, що печера – мармурова. А коли про це дізналися підприємливі люди, то організували туди тури. Хлоп і далі пасе череду, а бізнесмени заробляють гроші. Великі гроші. Про корову-”першопрохідницю” тепер ніхто й не згадує.

Екскурсії – це купа вражень. Водночас – солідний прибуток. Не хотілося говорити про цей вид відпочинку нічого поганого. Але доведеться. Причина – випадкова розмова з однією із реалізаторшів екскурсійних поїздок. На початку мого відпочинку я примірявся на дві – морську на катері й нічну в обсерваторію. В тих, що пропонували, ці поїздки коштували по 170 грн. Недешево. Та от щойно розпочався відпочинковий сезон з приходом тепла, з’явилося багато пропозицій. На екскурсії закликають звідусіль. Заради цікавості підійшов до однієї з агітаторшів і спитав: скільки коштуватимуть згадані поїздки? Відповідь приголомшила. Морська виявилася лише за 100 грн. Я не повірив. Почав допитуватися. Реалізатор запевнила, що ціна скрізь однакова і не змінювалася з початку року. При мені дзвонила тим двом, що мені пропонували по 170. Вони запевняли, що й в них по 100. От нарід! Власне “знижкою” я скористався і вибрався таки у морську прогулянку.

Але повернемося до реалізаторші. Так от від цієї сумлінної пані взнав, що колись санаторій за рахунок екскурсій утримував величезний клуб, басейни, спортмайданчик, дельфінарій тощо, а зараз усе це віддано у приватні руки…де ціни продавці піднімають ще так раз від офіційних… А санаторій за таких умов практично нічого не має. Отож, екскурсійними тарифами я був незадоволений… А скільки б можна було побачити, якщо б були прийнятні ціни, або… маючи зайві гроші.

ЕПІЛОГ

Попри все відпочинок у Криму – незабутній! Отож, повертаючись з південного берега, вже в поїзді, ворушив спогади, коли в купе зайшла літня пані. Як мені видалося, небагатослівна і якась… оригінальна. Бо ввійшовши, кинула мені “Привіт!”. За якийсь час дізнався, що попутниця з Австралії й їде в Тернопіль. Почав цікавитися деталями і з’ясувалося, що словниковий запас українських слів пані обмежений десятком-другим. Як на зло в мене повилітали й ті невеликі знання англійського… Та як виявилося, для того, щоб порозумітися – достатньо й цього. Ну, ще – блокноту, ручки, вміння малювати, знання деяких символів, правил дорожнього руху і знаків. Мою попутницю звали Пенелопі (наголос на останньому складі) Бьортон. Вона з Сіднея. Вже рік живе без чоловіка. Має двох синів: Крістофера, Александра, а ще доньку – Філіцію. Власне, Крістофер одружився на тернополянці Аріні ще 10 років тому. В них двоє доньок – Роксолана та Каріна. ЇЇ син інженер, а невістка дизайнер. У цей час невістка гостює у мами, а свекруху відправили в тур містами Криму. Вона відвідала Ялту, Севастополь, Балаклаву і від побаченого у захваті. Пенелопі нарікала на дорогі послуги таксистів, але захоплено хитала головою при спогадах про храми та музеї. Вона, до речі, помітила, що в Криму багато синагог та мечетей, а от на Тернопільщині бачила силу церков. Вона – християнка. Питала, чи я також, чи українець, пригадуючи кримський люд. Говорила, що бабця з Тернополя просить Роксолану говорити теж рідною мовою, а та … хоче морозиво.

В перервах між розмовами, почитувала електронну книгу, в якій були й відомі класики. Зокрема Гоголь, про героїв якого вона згадала під час перетину поїздом Дніпра. Я загалом почав до неї звикати, та не міг втямити, як сімдесятирічна бабця, хоч і доктор медичних наук, знаючи лише декілька українських слів, пустилася сама в таку нелегку дорогу в чужій країні. Та ще й у російськомовний Крим! Відповідь на це запитання не почув і від Аріни, яка з дітворою зустрічала свекруху в Тернополі, й котра переклала моє здивування… Від чого ще більше подивувала вдову Бьортон. Подорожі світом у них – норма!

Коли ж нормою стануть поїздки хоча б в той-таки квітучий Крим й для більшості наших людей?!

ОЛЕСЬ КРИМСЬКИЙ.

Джанкой зустрів мене дощем та вітром. В Сімферополі ж було вже сонячно.

3-ій та 4-ий корпуси санаторію “Крим”. Коли жив на 12 поверсі третього, то зранку з балкона любувався морем. Воно кожного дня… різне!

Відбудований станом на початок червня пляж 8 медичного відділення. Щойно ранок. Тут ще не гамірно в будні. На цьому пляжі галька не така “в’їдлива”. Тому на свій навіть і не ходив.