Ще на початку осені мешканці сіл, що межують з лісовими масивами, зверталися до владних органів із проханням провести відстріл диких кабанів, які зачастили до людських господарств, роблячи шкоду і лякаючи. Ці повідомлення з місць влада переадресувала мисливцям з районної ради УТМР. В свою чергу члени цього товариства очікували сезону. Тобто дозволу полювання на парнокопитних.

А з його настанням одразу влаштували у вказаних місцях облави, одна з яких на початку грудня завершилася вдало. Як усе було, розповіли голова райради УТМР Р. Фостяк та мисливець А.Борбура.

- Сім мисливців, – пригадав пан Фостяк, – з чотирма вишколеними собаками, один з яких чемпіон України 2008 року на кличку Бон, виїхали у вказане угіддя. На полювання ми вийшли морозного ранку на засніжене передлісся. Видимість була добра. Оцінивши місцину, що відділяла населений пункт від лісу, вирішили провести облаву саме тут. Місцевість була заросла не лише чагарниками, які стирчали з-під снігу, а й півтора-двометровими деревцями. Ми не заходили в ліс, бо з досвіду знаємо, що найчастіше кабани тримаються у таких місцях. Шестеро мисливців стали в “номери”, тобто зайняли позиції стрільців, а один з собаками пішов у “нагінку”. Декілька хвилин було тихо. Та от почулося гавкання. Мисливці на “номерах” почали пильно вглядуватися у засніжене поле. Та очікувати звірину довелося довгенько.

Кабан – розумний звір, терплячий, не з полохливих, але виявляти себе не буде без потреби. Має розвинутий нюх і слух, які дозволяють йому безпомилково визначати відстань до інших істот. Тому тривалий час кабанам вдавалося залишатися непоміченими. Хоча багатьом, що стояли на “номерах” доводилося чути поряд не лише тріск гілок, а й сопіння тварин. Гнані псами кабани кружляли в намаганні знайти не зайняте мисливцями місце, аби вислизнути з пастки. Ця напруга тривала хвилин сорок. Та от почувся перший постріл, за ним другий і радісний вигук “Добув!”. Ще якийсь час мисливці були на позиціях. Та от від крайніх “номерів” почулося, що решта кабанів (у кількості семи голів) вислизнули до лісу.

Коли облаву завершили, то зібралися біля добутого веприка. Його вполював городківчанин Андрій Борбура. Це був дворічний самець вагою 80 кг (на фото).

- На кабана, – розповів пан Андрій, – за час свого мисливського стажу (мисливцев став у 1993 році), доводилося їздити не раз. Та жодного разу фортуна не посміхалася. Не приховую, що цьогоріч мав бажання таки зустрітися із вепром. Коли вийшли на позиції, я одразу присів в чагарнику. Так і менш помітний і ближній огляд кращий. Та в очікуванні довелося провести добрих півгодини. Аж почув гавкання і шум наближення звірини. В такі хвилини ніби зупиняється дихання від наростаючого напруження. І от у полі зору з’явився здоровенький кабанчик. Він не просто втікав, а намагався боронитися від напираючих собак, відганяв їх. Знову пробував відірватися. Та мисливські помічники, серед яких і моя лайка, теж досвідчені. Вони ухилялися від наступу тварини, але не відставали. Веприка я взяв на мушку, коли відстань між ним і мною скоротилася десь до метрів десяти. Цілився в черевце. Перший постріл був влучний, але не смертельний. Звірину злегка підкинуло. Веприк захитався, але ще якийсь час бокував… Часу на роздуми не було. Я зробив другий постріл.

Це мій перший солідний трофей. Надіюся не останній.

Записав Лесь ОХОТНІК.

Рекомендуємо

• ЛИСИ ЙДУТЬ… У ЛЮДИ