Неприємності можуть спіткати людину там, де вона не сподівається й тоді, коли найменше очікує і… від тих, кого вважаєш – другом. Переконався в цьому давно, а сьогодні – в чергове на вулиці Авіаційній (ексклаві Городка), коли слідував звичним маршрутом за продуктами. Ходив тут не раз й в останнє – чи не тиждень тому. Однак сьогодні цей маршрут став небезпечний. А сталося ось що! Раптово й підступно мій похід за закупами перервала… сука (собака)! Без гавкання вигулькнула звідкись і…Прикро! Адже нічим не спровокував її агресивність.

Вкусила самиця не сильно, однак запекло. Важко передати мій стан. Тут і нерозуміння, за що, і злість, а якби тебе так. А ще подумалося, а раптом – скажена! Амбулаторія була недалеко. Тому вирішив проконсультуватися із сімейним лікарем. Не підозрюючи, що тієї миті на мою голову впаде купа проблем, бо те, що почалося потім – і сміх і сльози.

Сімейна лікарка покликала медсестру, щоб та заклеїла рану пластирем і спробувала заспокоїти. Однак відразу зайняла протокольну позицію: треба вакцинуватися. До хірурга! Підготувала скерування й відправила з Авіаційної в поліклініку. Вагаючись, чи треба, все ж заїхав “маршруткою” вже через півгодини. Рана пекла. В реєстратурі записався на прийом. На щастя, черги не було, тому майже одразу потрапив до хірургині. Жінка одразу, як то кажуть, з порогу, відправила до травматолога, бо вони вже певний час цим не займаються. Чую це і мене охоплює жаль: чому ж я тут?

Спустившись на перший поверх, спочатку повертаюся у реєстратуру, щоб спитати, чи вони мене не перепишуть до травматолога? Там почув, що скерування виписують лише сімейні й мені нічим не поможуть. Як на зло, сімейна лікарка вже пішла додому. Вона на роботі лише пів дня. Її турбувати не захотів, що це дасть?

Але я вже нервую, намагаючись триматися. Йду під п’ятий кабінет. Там люди. Прошу без пояснень. Травматолог, почувши, що сталося, оглядає. Розповідає, що від літа це вже з десятий випадок укусу в ногу, а загалом може й двадцять набереться.

“У вас, на Авіаційній, не так давно пес вчительку покусав. Це не жарти,”- застерігає.

Радить вакцинуватися. Ну, якщо треба, подумав, то треба. Але… Вакцинують не тут. Треба їхати у Винники. В мене шок. Дивлюся на годинник – по третій. Які Винники?! Може купити? Дорого й не кругом в аптеках є така вакцина. Оттакої! Тим часом лікар швидко записує мої дані й пояснює, що повинен зв’язатися з санстанцієї (такий порядок!)., а мені ж радить повернутися в кабінет хірурга, де мені повинні обробити рану. Та невже?! Знову вгору. Правда, там вдалося усе ж стримано поспілкуватися з персоналом під час обробки рани.

Повертаюся до травматолога. Знову черга. Мені вже дзвонять із санстанції й цікавляться, які будуть мої дії. Я не знаю. Радять вакцинуватися. Я морально виснажений й припускаю, що так і зроблю. Травматолог розповідає, що вакцинація проходить за певним протоколом, тобто кожна доза за певний час. І п’ять уколів я повинен прийняти протягом 28 днів у тих же Винниках. Я в розпачі. Беру скерування, листок з назвою антибіотику, який маю вже приймати, чую, що також повинен зробити й щеплення від правцю… про це повинна подбати сімейна лікарка.

В аптеці купую антибіотики за 377 грн. Повертаюся додому і увесь час згадую собаку і ще когось… З’являється запитання: чому на вулиці живуть нічиї собаки, чому їх підгодовують, але додому не беруть? Чому від них страждають люди, а хтось безкарно провокує потенційне поширення сказу!

В Городку на автостанції приблудних псів підгодовують просто на пероні, де ходять діти.

Рекомендуємо

• Немає схожих публікацій