СПОМИНИ ДРУЖИНИ, ТОВАРИШІВ ДИТИНСТВА ТА СОРАТНИКІВ ПРО ОРЕСТА АНДРУЩИШИНА

18 жовтня минає рік як відійшов у засвіти перший голова районного осередку Народного руху України, громадський діяч, депутат Городоцької районної ради багатьох скликань Орест Васильович Андрущишин. Полишив у тузі сім’ю, соратників, близьких та знайомих. Та пам’ять про чоловіка, про товариша, про патріота і його невгамовну й працелюбну особу не полишає скрушні серця, які сьогодні й діляться своїми спогадами про видатну особистість Городоччини.

Дружина Галина

Орест любив повторювати: “Минає все і навіть те, що ми любимо понад усе…” Прийшов час і, його слова стали дійсністю для мене. Гіркою реальністю, з якою тепер змушена жити.

Я завжди дякую Господу Богу за те, що подарував мені такого чудового чоловіка. Закохалася у нього з першого погляду і на усе життя. Так, що навіть різниця у віці не помічалася, і ту ніжність і любов, яку він мені дарував, не забуду довіку. “Так ніхто не кохав, лиш на тисячу літ приходить подібне кохання”. Ці слова поета наче саме про мою любов до нього. Не кохати його не можна було, адже добрішої людини не знала. Він ніколи не піднімав голосу, а тим паче руку. Не любив сваритися, а лише зрідка, як сам казав, тільки “паркотів”. Його слова, що жінку не можна бити навіть квітами, дали зрозуміти мені, як він любив своїх батьків.

Мав золоті руки й був добрим господарем. Усе знав і вмів робити. Назавжди запам’ятався як надзвичайно працьовита і охайна людина. У його хаосі речей був свій порядок. Кожна річ мала мати своє місце. А ще він був дуже гостинний і, кожен день я мала бути готова до зустрічі гостей, які любили зайти, щоб посмакувати його домашнє вино, яке він робив сам і, це йому добре вдавалося. Виноробство – одна з трьох його стихій! Решта дві – книги та мистецтво.

Він був не такий як усі та – дуже особливий. Я його з першого дня вважала і продовжую досі сприймати таємничою особою. Він за життя був для мене великою загадкою, яку я так і не розгадала. А бралася! У такі хвилини він іноді ставав химерним та казав, що не з нашої планети… Він був складний у своїй простоті і простий у своїй складності. Так і залишив мене в ореолі своєї таємничості.

Усі його любили за те, що він умів тримати таємниці. Він був великим дипломатом та інтелектуальною людиною. Завжди залишався вимогливим до всіх і найперше до себе. Запам’ятався – строгим, але справедливим.

Він був надзвичайно дбайливим батьком. Він любив життя – всіх любив – а особливо дітей. Завше їх чимось пригощав, чи запрошував у свій сад поласувати малиною. А коли з’явилася онука Єва, то всю душу віддавав їй. Коло неї він і сам ставав дитиною. В такі хвилини у його очах з’являлася трепетна любов і ласка. Він був прекрасним дідусем!

Загалом людяністю відзначався завжди. Будучи при владі, він допомагав усім як міг. Завжди просив для когось, але тільки не собі. Він жив скромно і завше казав: “Хто тішиться найменшим, той осягне найбільше”. Він міг спілкуватися з будь-ким як з елітою, так і навіть з останнім пияком. Міг розмовляти на будь-які теми. Він ніколи не був зверхній і не принижував жодного співрозмовника.

Великий спадок Орест залишив своїм нащадкам: свою бібліотеку (понад 3 тис. книжок), яку плекав ще з юних літ. Він міг не купити собі хліба, а як тільки мав якісь гроші, біг купувати книги. Це для нього був духовний хліб. Коли я вперше зайшла в його бібліотеку, одразу зрозуміла, що він особлива людина. В спілкуванні з ним відчувалася його начитаність і духовність. Поруч з ним мені було завжди затишно і приємно, адже він умів дотепно жартувати чи щось цікаве розповідати. Слухаючи його й спостерігаючи за поглядом у такі хвилини, мені здавалося, що у його очах відкривається увесь Всесвіт і поглинає мене. Я годинами могла його слухати і так добре було мені з ним у ту мить. Хотілося, щоб все так залишалося вічно.

Він був добрим християнином, судячи по його ділах. Кривди нікому не робив, хоч не часто ходив до церкви. Він був великий філософ і мудрець, тому часто давав мудрі поради людям. Надзвичайно чутлива і вразлива його душа приваблювала до себе всіх, особливо мене. Дуже шкода, що він так скоро відійшов у інші світи. Так бракує його плеча. Це велика втрата не тільки для його родини, але й для всіх, хто його пізнав за життя. Це велика утрата і для всієї Городоччини. Він до останнього був щирим патріотом своєї України і похований на Вкраїні милій.

Усі ми молимося за його смиренну душу і просимо в Господа прийняти і благословити його у Царстві Небесному. Амінь.

на фото: Орест і Галина

Товариш дитинства Роман Горошко

У шкільному віці, ще до початку навчання, вставали з ранку (Орест – ініціатор, Володя Гвардєєв, Богдан Колодій і я) й у кожного з нас по черзі копали грядки, для того, щоб мами швидше садили городину.

А ще пізніше Орест у себе вдома організував дворову спортивну секцію. Поставили перекладину й у мене в дворі. Ми піднімали гирі, штангу, підтягувалися на перекладені та боксували. До речі, на День фізкультурника у Старому парку організували та провели показові виступи з гирями, а на зробленому рингу – з боксу. Про нас у районної газети “Серп і молот” не раз писали. Пригадую, й Орест написав статтю із заголовком “Хлопці з вулиці Підгай”. Він був великий книголюб, дуже багато читав і нас залучав до спільного читання художньої літератури.

Потім була його служка в армії, у військах зв’язку. Він був старший від мене. Я його провідував у частині, яка базувалася в лісі на Сихові у Львові. Він з цієї частини був скерований у Чехословаччину і забезпечував там зв’язок командування на радіостанції Р – 105.

Вже в дорослому віці став політиком. У 1989 році на початку національного здвигу організовував та заснував районну організацію Народного руху України, був обраний першим головою і переобирався декілька термінів, а останні кілька років життя удостоївся посади почесного голови районної організації НРУ Городоцького району. За свою каденцію займав активну позицію й брав участь у районних та обласних конференціях Руху, на котрих ділився своїми поглядами щодо партійного життя тощо.

Орест з повагою і шаною ставився до своїх похресників і допомагав дітям своїх друзів у оволодінні комп’ютера. Він хороший наставник. Його вихованці досягли неабияких висот як в політиці, так і в науці та службі. Яскраві приклади: Олександр Потапенко – депутат парламенту Угорщини, Ярина Турчин – доктор наук, професор, ректор інституту політології Державного університету “Львівська політехніка”, Василь Горошко – доктор філософії в галузі медицини, полковник медслужби, начальник відділення реанімації та анестезії Центрального госпіталю Міністерства оборони України, Михайло Гвардєєв – начальник протипожежної служби поліції Львівської області та інші.

Усі вони вдячні йому й пам’ятають свого напутника, як і ми.

на фото: Роман Горошко і Орест Андрущишин

Товариш дитинства Володимир Гвардєєв.

Я з Орестом провів усе дитинство разом. Якщо не зраджує пам’ять – з п’яти років. То були важкі часи. Достатку не було. Ми росли у незаможних сім’ях, тому намагалися давати собі раду з малих літ. Виручало рибальство. Пригадую, якось зауважили, що біля труби, якою молокозавод скидав у Верещицю відходи, збирається чимало плітки. Причому клювало найкраще тільки в одному місці. Туди ми й поспішали рано-раненько. Правда, Орест завжди приходив на годину швидше, і на моє бідкання казав: “Хочеш рибку – вставай раніше!”. Він був трудяга.

Нужда примушувала виживати. Відтак рано почали потроху заробляти. Вже в років шість ходили до його батька на роботу (він працював завскладом тари при райспоживспілці). Починали з сортування тари. За це мали декілька карбованців. Коли підросли, нам вже дозволяли виливати воду з ємностей, які зберігалися надворі. А ще пізніше мали дозвіл на вантаження склотари на вантажівку, яка везла її на залізничний вокзал. Це була нелегка праця. Ми скоро змучувалися. Звернувши на це увагу, Орест порадив качати м’язи. Тому почали відкладати кошти на спортивне знаряддя. Так з’явилися гирі, штанга та боксерські рукавиці. А вже невдовзі навколо нас об’єдналася сусідська молодь в спортивний гурток. Орест мав талант організатора з дитинства.

Депутат Львівської облради від Городоччини першого демократичного скликання (1990 р.) Ярослав Коржинський.

Світлої пам’яті побратим Орест Андрущишин навічно увійде в історію Городоччини, як один з яскравих лідерів періоду відродження України. Будучи людиною високого громадського обов’язку і жертовної праці, у 1989 році був обраний провідником Городоцької районної організації Народного руху України. Його величезна заслуга на цій посаді в тому, що за короткий час він створив потужну мережу первинних рухівських осередків у кожному населеному пункті району і на кожному державному підприємстві міста, які активно діяли понад 20 років.

Пам’ять про Ореста Андрущишина буде вічно жити в серцях його побратимів і всіх городківчан.

на фото зліва направо: Орест Андрущишин, Дарія Личковська (племінниця о. Епіфанія Роздольського) і Ярослав Коржинський

Голова Городоцької районної організації НРУ Вікторія Каралюс.

Орест Васильович запам’ятався як активна й енергійна людина, котра вміла врегулювати складні ситуації. Він був по життю толерантний, комунікабельний і безконфліктний, але принциповий у ключових питаннях. Відтак мав авторитет і користувався повагою соратників, котрі довірили йому посаду почесного голови районного Руху. А чи не найбільшим його даром було вміння спілкуватися з різними людьми. Він завжди був молодий душею, новатор, загалом – непереборний оптиміст. Його ніколи не треба було переконувати. Всякчас у перших рядах. Так, під час акції “Рух у Європу” він зі всією своєю сім’єю включився у підготовку й проведення заходу. Не відмовився, попри солідний вік, від поїздки у Київ на палаючий Майдан у буремний 2014! І тут з ним поряд була його дружина Галина. Він залишався вірним своїм переконанням як на початках, так і до кінця. Він назавжди залишиться у нашій пам’яті!

Міський голова Городка (2006-2010 рр.) Іван Саган.

Пан Орест завжди асоціювався у мене з поколінням тих, хто відновлював незалежність України. Завжди відданий своїй справі, цікавий співрозмовник, затятий книголюб. Він залишив помітний слід в історії відродження Городоччини.

Зібрав спогади Олександр АНДРУЩИШИН.

Рекомендуємо

• Немає схожих публікацій