У минулому році на Львівщині й не лише в галузі пасажирських перевезень відбувся саботаж. Тобто перевізники налаштувалися з 1 червня відмовитися перевозити пільговиків. Новація стурбувала сотні й тисячі соціально незахищених громадян. Вийшло, що допущені відповідними державними органами обслуговувати певні рейси власники транспортних засобів, які в значній мірі малопристосовані до цієї справи, відмовилися виконувати закони. Пригадуєте, акцію “Платять усі!” Заколотники бідкалися, що возять “мало не своєму горбу” тих пільговиків, а їм за це не відшкодовують. Ну, так везуть, аж прогинаються…

Загалом такі дії тягнуть, якщо й не на кримінал, то принаймні штрафні санкції. Чому? Тому що, укладаючи угоду, сторони повинні діяти в межах закону. Якщо є пункти, що не узгоджуються із правовою базою, то вони визнаються нікчемними. Такими, що не відповідають букві закону. А не виконавці законних норм – повинні каратися.

Тобто перевізник, отримавши право обслуговувати рейс, зобов’язавшись здійснювати перевезення в рамках законодавства (в тому числі обслуговувати пільговиків) і орган, що надав йому це право, взяли на себе зобов’язання. Якщо між ними виникають якісь суперечки, то вони їх розв’язують як суб’єкти правовідносин. Пільговик при цьому не повинен бути крайнім. Адже він захищений законом. І відмова водіїв їх обслуговувати мала б каратися тим же законом. Це в ідеалі! В житті складніше.

Суперечки перевізників з органами влади на місцях перманентні й об’єктивні явища. Минулорічна не виняток. Так вже склалося, що перевізники кивають на уряд, мовляв, нам не відшкодували, тому ми й не будемо. Трохи по-дитячому: буду-не буду. Та насправді справи дорослі. Уряд, хотілося думати, розуміючи глибину проблеми, спробував монетизувати цю пільгу і навіть визначив відшкодування – щось в межах 130 грн. Типу на 30 поїздок. Куди за такі гроші можна з’їздити?! Знає хіба той, хто пропонував. Та спроба обліку фактичних поїздок пільговиком таки була. Зрозуміло, право пільгового проїзду не може обмежуватися – 130 грн. Тому й тему закрили.

Питання якось в процесі розсмокталося. І завдяки титанічним зусиллям окремих чиновників – тепер наче чотири категорії ще користуються пільговим проїздом. А решта?

Інваліди, діти сироти, школярі… А як же ж ці закони?!

Щоб зрозуміти, чому заложниками проблеми стали пільговики, достатньо проаналізувати реальність. А вона така. Обліку перевезень пільгових категорій не існує і суми повернень довільні. Це основна проблема, яку ніхто з урядовців не спромігся вирішити.

Але чому? Можна поставити запитання, як встановити, скільки пільговиків перевіз той чи інший перевізник? І тоді відшкодовувати. Правильно! Та от…Як це зробити? Цікаво, як? Квитків ніхто не дає. Тобто реальної цифри, скільки перевозять загалом пасажирів перевізники, немає, немає і цифри перевезених пільговиків. Тобто обліку, як такого, не існує. Більше того – навіть пасажир і той не хоче брати квитки (відвик), хіба для оплати відрядження. А як же ж проконтролювати число пасажирів? А яку суму повертати за пільговика? Виявляється, механізму визначення об’єктивних сум не існує майже 30 років. Так за що повертати?!

Важко повірити, але кошти повертають. Кому і скільки?! Усі ці дії приховані від громадськості. Чому? Теж запитання.

Відповідь на нього спробуємо отримати від місцевих органів влади й спільно розібратися.

Про це у наступних публікаціях.

Рекомендуємо

• Немає схожих публікацій