Цьогорічний Форум здивував. Насамперед за кількістю централізовано привезеної учнівської молоді, одностроями для делегацій директорів, безапеляційними вимогами адміністрації носити неприємні на дотик і такі, що не знімаються ремінці. Невиправданими заборонами ходити туди, а не сюди. Прикро було дивитися, як юні сторожі порядку зупинили Дмитра Павличка…

Та найприкріше що на ювілейному 25 форумі було не побачити серед різноманіття книг постійного завсідника Форуму, героя України, лауреата Шевченківської премії Левка Лук’яненка. Він залишив цей світ.

Але залишив нам тринадцятитомник своїх творів. І ще! Як погляд у вічність цієї світлої особистості мені кинулася у вічі його нова книга…

Представив її незмінний соратник – видавець Юрко Юрченко (фото внизу).

- Завершальна книга “На позвах”, тобто на суперечках названа так самим Левком Григоровичем. Суперечках з ось цим ведмедем (показує малюнок на обкладинці (вставка-моя), який лізе з лапою, і цим козаком, який боронить кордони України.

Що ввійшло в цю книжку? Це продовження творів “Тут мій дух”, зібраних у перших трьох томах повного зібрання, починаючи з 1988 року й по 2016-ий. За ці три десятка років відбулися певні події. І от в цю книгу ввійшли коментарі цих подій різними людьми, зокрема й – Левком Лук’яненком.

Не можна було минути презентацію нової книги вихідцем з Городка теж лауреатом Шевченківської премії Романом Гораком (фото внизу). Цей невтомний дослідник цього разу представив на огляд загалу книгу “Журавлі відлетіли. Есеї про Квітку Цісик”.

На дійство прийшло багато пошановувачів його творчості. В президію посадили С.Давимуку, І. Сварника та засновника видавництва “Апріорі” Ю.Николишина.

У переповненій залі були помічені очільники влади Городоцького району В.Ременяк та В. Більовський.

Автор з притаманною йому заглибленістю в тему розповів про родовід співачки. Уривки з біографії з відступами на інші події й людські долі. Він монотонно ділився віднайденими фактами, наче був поряд при їх здійсненні, завантажував фактажем, зупинявся на мить й продовжував далі. Зрозуміло, міг говорити довго, та не дозволив виділений час.

На завершені стисло виступили його знайомі,зокрема С.Давимука, який зізнався, що й досі дивується невтомності Горака, який практично без упину видає книжку за книжкою, усе нові й нові дослідження. Як підтвердження прозвучали добрі слова від видавця Юрія Николишина, який і повідомив, що автор вже працює над новим виданням.

Тема війни протягом цих останніх чотирьох років не сходить з уст українців. Ми захищаємося від агресора. Наш ворог – Путін. Напала – Росія. Драматичні події цього періоду стали канвою для багатьох авторів. Книги про війну почали з’являтися одразу. Весною поточного року світ побачила хроніка “У вогняному кільці. Оборона Луганського аеропорту”. Її презентація відбулася й на Форумі у Львові.

Зібрали та уклали послідовність подій луганчани Сергій Глотов, Анастасія Глотова та Анастасія Воронова. У цей волонтерський проект ввійшли спогади понад 120 учасників боїв. Книжка створювалася як історична хроніка подій не лише захисту аеропорту, але й того, що відбувалося у той час навколо нього — прилеглих населених пунктах.

Встановлені максимум підрозділів, які брали участь в обороні й операціях на підступах.

Планувалася художня книжка, та з поваги до людей, які боронили на самих початках війни цей стратегічний об’єкт, в підсумку, було вирішено обмежитися хронікою, в якій мінімум авторського тексту. Але багато фото, зроблених самими військовими.

Це – хроніка, написана як книга пям’яті про полеглих. В кінці список (не повний) загиблих воїнів під час оборони й операцій.

Тема війни була основною й у дискусії істориків.

Володимир В’ятрович, Георгій Касьянов, Станіслав Федорчук не шкодували емоцій при обговоренні кластеру: “Війна і пам’ять. Що пам’ятають українці про війни на своїй території?”

Цей тематичний кластер привернув увагу тим, що історики, науковці в своїх промовах відстоювали власні концепції, які відрізнялися одна від одної. Чим і створили жваву дискусію. В підсумку розмова вийшла, а от висновку: що ж пам’ятають … не вийшло.

Про свою війну під час відряджень в “гарячі” точки розповідав під час презентації свого авторства роману “Стіна” відомий журналіст, військовий репортер Андрій Цаплієнко (фото внизу).

Журналіст зізнавався, що побачене на війні травмує й супроводжує протягом життя. Стається так, що війна залишає відкриті питання, зокрема: чи завжди індивід, будучи в епіцентрі бойових дій, робить правильний вибір. Для Цаплієнка дилема залишається досі.

А от його погляд-прогноз на можливі події 2050-их – ліг в основу роману.

Чи справдиться припущення – покаже час.

Засновник видавництва “Апріорі”, а з 2016 року ще й видавець легендарного львівського журналу “Дзвін” Юрко Николишин (фото внизу) теж розмірковував на тему війни.

- Що ми захищаємо на сході? Перш за все – свою самобутність, своє я, культуру, а не якесь матеріальне, майнове, чи метри квадратні.

Чому я займаюся саме культурою, бо культура є рушійною силою суспільства. Там де є сильна культура, там сильна економіка і так далі.

Ми маємо плекати набуте і створене прадідами й передавати майбутнім поколінням, які змінюватимуть рабську свідомість.

Рекомендуємо

• Немає схожих публікацій