Історичні перипетії, що мали місце в давнину на наших обшарах завжди вабили дослідників з різних країн. Чимало праць й наших істориків визнані в світі. Та процес переосмислення історичного надбання триватиме завжди. Переконався в цьому під час спілкування з тепер вже іноземцями українського походження, колишніми городківчанами, які нещодавно гостювали в Україні. Я впевнений, що зустріч з людьми цілеспрямованими, непересічними — дарунок, за який треба бути вдячним долі.

Підтвердилося переконання і цього разу. Бо в особі Олександра Потапенка зустрів однодумця, який познайомив із своєю сім’єю, зокрема сином Аттилою. Коли ж поцікавився, чому таке рідкісне ім’я у сина — взнав, що пан Потапенко віддавна захоплений легендарним вождем гунів і нещодавно написав своє дослідження історії цих племен. Мене це зацікавило. Адже він ані історик, ані письменник, а щойно архітектор за фахом…

Коли ми роз’їхалися, мені з Угорщини (Потапенки зараз там мешкають) прийшло повідомлення від пана Олександра, в якому він надіслав свою працю: “Країна, котрої вже немає…”. З перших сторінок відчув, що автор серйозно перейнятий темою й навіть робить свої висновки… Сміливо! А у перспективі планує видати монографію. Таке рішення звичайно не може не тішити. Адже в нас фахівці рідко видають нові роботи, а тут закохана в давнину людина береться переосмислювати писану-переписану історію. Причому дуже професійно. Його вчинок – гарний приклад для всіх нас. За сприятливих обставин його праця може з’явитися і в Україні, адже пише він рідною мовою. Отож, чекаймо!

Орест

АНДРУЩИШИН.

Рекомендуємо

• Немає схожих публікацій